Серед багатьох рідкісних, екзотичних рослин, які я вирощую впродовж багатьох років, найбільшими моїми улюбленцями є «їжачки». Саме так я люб’язно називаю ківано, хоча він має й багато інших назв: антильська диня, новозеландський огірок, рогата диня, мелано, ангурія.
Корисний при хворобах серця
Батьківщина цієї незвичайної рослини – Нова Зеландія, але сьогодні її успішно вирощують в Південній Америці, Ізраїлі, Італії і у нас, в Україні. До речі, на українській землі екзот почувається дуже добре, наче вдома. У великих містах диковинний овоч навіть є у в супермаркетах і продається під назвою «ківано», але й коштує недешево. Так, в одному з київських супермаркетів бачив ківано за ціною 93 грн за 1 шт.
Не кожен спроможний віддати такі гроші, проте при бажанні екзотичні плоди можна виростити на власному городі.
Найкращий спосіб споживання ківано – розрізати плід на дві половинки і вибрати ложкою зеленкуватий, желеподібний м’якуш. Він дуже смачний і містить багато вітамінів і мікроелементів.
Плоди можна використовувати для приготування салатів, смажити і консервувати. Вони мають не лише дієтичне, а й лікувальне значення. Ківано сприяє виведенню холестерину з організму, лікує печінку і нирки.
Сік рогатої дині корисний при малокрів’ї, цукровому діабеті, діє як заспокійливий засіб, сприяє підвищенню імунітету і допомагає організму боротися з простудними захворюваннями. Особливо корисні ці екзотичні їжачки для сердечників, адже в 100 г плоду міститься 300 мг калію.
Як виростити рогату диню
Насамперед хочу зазначити, що це трав’яниста ліана родини гарбузових. Тож і культивую її як звичайні огірки, дині та кавуни. Проте відмінність все ж є. Ківано треба вирощувати через розсаду. Висів насіння проводжу в першій декаді квітня, після свята Благовіщення. Пластикові стаканчики заповнюю землею з городу, кладу по 2 насінини на глибину 3 см, поливаю і ставлю ємності в неопалювальну, заглиблену на 0,5 м тепличку.
Сходи з’являються на 12-14-й день після посіву. Не забуваю періодично поливати. Кращий сіянець залишаю, а гірший – видаляю. У відкритий ґрунт розсаду висаджую у першій половині травня.
Перед цим рослинки в стаканчиках добре поливаю. Роблю ямки на городі глибиною 12-17 см, залишаючи між ними відстань 70-80 см.
Акуратно, не поспішаючи, перевертаю стаканчики і виймаю розсаду, кладу її в лунки, загортаю землею, поливаю. При такому способі перевалки не травмується коренева система, а приживлюваність – стовідсоткова. Верхній шар ґрунту в кожній лунці мульчую сипцем, шаром 5-7 см. Проводжу цю процедуру перед дощем, а якщо опади не передбачаються, то ближче до заходу сонця.
Нормування ніхто не відміняв
Спочатку пересаджена розсада росте не так швидко, а згодом ріст прискорюється і вже під кінець червня вся засаджена ділянка покрита стеблами з листям. У липні на рослинах можна побачити яскраво-жовті квіточки – трохи менші, ніж на огірках. На одній рослині є і чоловічі, і жіночі квіточки. Запилення відбувається завдяки трудівницям-бджілкам.
Ківано дуже врожайний. На одному розгалуженому стеблі, який досягає 3-4 м у довжину, а то і більше, може зав’язатися до 30 плодів, але я цього не допускаю. Чим більше плодів, тим вони дрібніші, тому доцільно залишати не більше 8-12 штук. В такому випадку плоди виростають одного розміру, довжиною 10-12 см і 7-8 см в діаметрі, а вага коливається від 180 до 250 г, а то і 300 г. Плоди тримаються на довгих (до 12 см) плодоніжках.
Зважаючи на те, що ця культура теплолюбна і вологолюбна, регулярно її поливаю, один раз за сезон висапую бур’яни.
Не варто забувати і про підживлення. Перший раз удобрюю під час утворення зав’язі, використовуючи розчин коров’яку (1:10). Вдруге проводжу цю процедуру, коли плоди виростуть до величини курячих яєць, розчином курячого посліду (1:20). Під кожен кущик виливаю по 2 л суміші.
Плоди улюблених їжачків збираю у міру їх достигання і до 25-30 вересня. Головне, аби ківано не постраждав від заморозків, тому зі збором врожаю не треба зволікати. Весь врожай переношу в прохолодну кімнату, де він може зберігатися протягом 3-6 місяців.
Плодами мелано можна прикрасити новорічний стіл. Вони додадуть традиційним стравам певної екзотики, тим паче, що ласувати їжачками полюбляють не лише дорослі, а й діти.
Іван Прокопович Шульц, овочівник-експериментатор, с. Віньковець Звенигородського району Черкаської області.
