Садівник з Хмельницької області поділився секретами вирощування луізеанії

Луізеанія — справжня прикраса саду, вона захоплює своєю красою і витонченістю. Цей декоративний чагарник, висотою близько 2,5 м, з розлогими гілками, змінив багато назв, поки в 1959 році остаточно не був віднесений до роду луізеанія (Louiseania triloba) сімейства розоцвітів.

Рослина родом з Північного Китаю, де і була виявлена ботаніками в 1831 році. Завезений до Англії чагарник отримав назву китайської махрової сливи; Західна Європа дала йому назву сливи трилопатевої (Prunus triloba). В Україні луізеанія часто іменувалася трилопатевим мигдалем (Amygdalus triloba). І дійсно, ця рослина має ознаки спорідненості і з мигдалем, і зі сливою, але все ж у неї є індивідуальні риси, завдяки яким вона виділена в окремий рід.

А ще, луізеанію називають сакурою за неймовірно гарне весняне цвітіння, яке починається в перших числах травня. Зацвітає луізеанія навіть раніше черемхи, коли інші дерева і чагарники стоять ще з голими гілками. Деревце буквально обліплене біло-рожевими або рожевими квітками, діаметром близько 1,5 см, у вигляді мініатюрних трояндочок, зачаровує і вражає. А у садових форм (сортова луізеанія) квітки і зовсім відрізняються «підвищеною» махровістю і діаметром близько 3,5 см. Квітконіжки дуже короткі, і здається, що квітки сидять просто на гілках, причому не тільки на тонких гілочках, а й на скелетних гілках, і на самому стовбурі. Колірна гамма варіює від блідо-рожевих до червоних і малинових тонів. Приблизно через 10-12 днів від початку цвітіння пелюстки луізеанії раптом разом обсипаються, а на гілках залишається світло-зелене листя, якого і не було помітно під час цвітіння.

Квітуча луізеанія — світлолюбна рослина, яка не переносить протягів. Отже, в саду для неї потрібно відшукати захищений від вітрів, сонячний куточок, або пологий схил південної чи західної експозиції. До землі особливих вимог не пред’являє, але оптимальною є суглинна або супіщана. На кислих ґрунтах луізеанія вдячно реагує на вапнування.

Важливим моментом при садінні є розміщення кореневої шийки на 2-3 см вище рівня землі. Пристовбурні кола відразу після садіння рекомендується замульчувати торфом або просто землею, а згодом періодично проводити неглибоке розпушування.

Хоча луізеанія вважається посухостійкою культурою, недостатній полив їй теж шкідливий, особливо навесні (скорочується тривалість цвітіння). Поливати рослину потрібно тоді, коли верхній шар землі помітно підсихає. Кількість води при поливі — 7-10 л на одне деревце.

На підживлення добривами луізеанія також реагує позитивно. Навесні застосовуються комплексні, азотовмісні добрива, а з середини літа — фосфорно-калійні.

Агротехніка включає обов’язкові обрізки, в результаті яких формується компактна крона гарної форми, а рослина оздоровлюється. Допустиме, в розумних межах, зрізання квітучих гілочок для букетів.

Луізеанія — зимостійка, особливо її видові форми. Зимує без укриття при температурі мінус 25-30^оС. Окультурена рослина більш вибаглива, в суворі зими можуть підмерзати кінці пагонів і квіткові бруньки.

В’ячеслав ФРАНЦІШКО, садівник-експериментатор, м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області.