Груша — цінна плодова культура. Серед насіннєвих вона посідає друге місце після яблуні. Наявність великої кількості сортів різних строків достигання дозволяє мати свіжі плоди протягом 8-10 місяців, а при зберіганні їх у холодильнику чи в регульованому газовому середовищі — протягом року.
Цукру менше, ніж у яблуках, але солодші
Груша містить велику кількість цукру (6-16%), органічні кислоти (0,1-0,3%), дубильні та пектинові речовини і клітковину (до 0,4), каротин, азотисті речовини, вітаміни А, В, РР і С. Плоди груші мають менше цукру, ніж яблука, але вони містять менше кислоти, тому й здаються солодшими.
Слід зазначити, що груші потрібно багато тепла для визрівання плодів, тому ареал її поширення значно менший, ніж яблуні. Крім тепла вона потребує і якісних ґрунтів. Ще Л.П. Симиренко відзначав, що навіть у Криму для груші потрібно підбирати кращі ділянки, тоді й плоди будуть надзвичайно смачними. Крім цього, у культури є ще один значний недолік — не всі сорти сумісні з карликовою підщепою, що значно гальмує вирощування саджанців бажаних сортів.
Сьогодні багато садівників вирощують дуже старі сорти, які правильніше було б назвати класичними — вони давно полонили нас своєю невибагливістю, простотою в догляді. Але не завжди нас задовольняє їхній смак, сильне ураження хворобами і шкідниками. Тому зараз більшість садівників намагаються робити ставку на нові перспективні сорти, які значно перевершують старі за смаком, великоплідністю, лежкістю, стійкістю проти хвороб.
Ось тому я і хочу дати коротку характеристику нових перспективних сортів груш зарубіжної селекції, які вирощую в себе в саду.
Новинки, які заслуговують на увагу
Карола — осінній швецький сорт. Дерево середньоросле, дуже зимостійке, імунне, плодоносить щорічно і щедро. Плоди великі (270-300 г), зелено-золотисті з рум’янцем і оржавленістю. Сорт десертний (5 балів), прекрасно зберігається до лютого.
Ноябрьська — пізньоосінній сорт Молдавського НДУ садівництва, виноградарства і виноробства. Сорт відзначається середньою зимостійкістю, високою стійкістю проти хвороб. Плоди великі, вагою 210-240 г, окремі важать до 300 г, яйце-грушоподібної форми, високотоварні. М’якоть соковита, ніжна, дуже гарного смаку. Дегустаційна оцінка 4,5-4,7 бала. Добре зберігається до січня. Промисловий сорт для закладання інтенсивних насаджень на айві.
Анжеліс — новий зимовий французький сорт. Дуже зимостійкий. М’якоть тане у роті, соковита, солодка, з дуже приємним (квітковим) ароматом. Плоди великі, вагою до 500 г, яйцевидної форми, бронзового кольору, тверді, мають чудові смакові якості (4,9 бали). Зберігаються до березня в погребі.
Пам’ять Князя Трубецького — зимовий сорт. Імунний. Плоди мають пляшкоподібну форму, світло-жовті, без оржавленості, вагою 350- 450 г. М’якоть хрустка, солодка, ароматна, пречудового смаку (4,9 бала). Зимостійкість дуже висока. Плоди зберігаються до квітня.
Побілка і корисний розчин
За своїми біологічними особливостями в порівнянні з кісточковими або навіть яблунею, груша є пізньоплідною культурою. Для істотного прискорення вступу груші у плодоношення, по-перше, використовую карликову підщепу ІС-2-10 і напівкарликову ВА-29, по-друге, застосовую ряд агротехнічних заходів, що впливають на крону. Зокрема, такі як відгинання та деформація гілок. Від цього мої груші починають плодоносити з 3-4-річного віку, причому щорічно і щедро.
Останнім часом на листі груші все частіше з’являються чорні плями і в подальшому листя стає чорним повністю. Є дві причини цього явища. Перша — це парша. Боротьбу з нею ведуть зразу ж після цвітіння дерев, обприскуючи їх розчином міді (0,4% хлорокис міді). Обробку слід повторити при масовому зараженні через 2-3 тижні. І друга причина — брак заліза. Для цього дерева обприскують залізним купоросом (10 г на 10 л води). Бажано обробітки фунгіцидами поєднувати з хімпрепаратами, щоб одночасно вести боротьбу і з шкідниками.
Міжряддя в своєму саду утримую під чорним паром. Приштамбові смуги завширшки близько 1 м щорічно ранньою весною засіваю білою гірчицею у в фазі бутонізації скошую і залишаю отаву під деревами як органічну мульчу.
Щорічно навесні штамби дерев білю, але перед побілкою обов’язково змащую стовбури спеціальним розчином. Для його приготування беру 4 частини глини, по 1 частині свіжого коров’яку, деревного попелу і води. За консистенцією суміш повинна бути схожа на сметану. На відро готового розчину додаю по 0,5 склянки карбаміду і мідного купоросу. Після цього натягую на руку брезентову рукавицю і розмазую суміш по штамбу. Через 2-3 дні вона засихає, поверхня стає гладенькою, і лише після цього я білю дерева 20%-им розчином вапна. Така побілка міцно тримається на дереві до самої осені і не змивається дощем, а також є сильним стимулятором, завдяки мікроелементам, які є в цій суміші.
І.А. Дзигора, вчений агроном, с. Оникієве, Маловисківський район, Кіровоградська область.
