У поважному віці багато що здається недоречним та недосяжним: важко розпочати нову справу чи вирушити в авантюрну подорож. На сторінках нашої газети ми не раз показували, наскільки надуманими можуть бути вікові штампи і як багато людина може зробити й досягти, маючи бажання та мету.
Цього разу «На пенсії» розшукала 80-річну українку, що ділиться своїми спогадами, віршами та рецептами в інтернет-блозі*.
Її звуть пані Анна
Її звуть Анна Бойко, та читачі звертаються до неї «пані Анно», хоча вона все своє життя прожила в невеличкому селі на Прикарпатті.
— Доля її тернами встелена, — кажуть діти й онуки.
Вони вже й самі не пам’ятають, коли почули від бабусі першу розповідь про далекі роки дитинства, перерваного війною, безвладдям і кривдою. А саме такі розповіді першими зустрічають читача блого-книжки – творіння онуки Олі. А ще проникливі вірші, дещо сумні, але життєствердні, фотографії мальовничої Іванофранківщини, вишитих рушників та безліч рецептів, що десятиліттями передавалися від матерів до доньок у великій та дружній родині Бойко.
Пані Анна давно уже пенсіонерка – восени їй виповниться вісімдесят. Разом із чоловіком вони прожили під одним дахом більш як півстоліття. Вивели у світ троє дітей, а днями в Анни та Михайла Бойко народилася друга правнучка – уже четверте покоління родини. Онука Оля, авторка блогу «Історія життя Анни Бойко», із захопленням розповідає про бабусю – свого кумира і натхненницю. Адже вона досі лишається епіцентром великої, розкиданої світом родини. Більше того, жінка охоче приймає численних гостей, в основному молодь, яка приїздить познайомитися з нею, відпочити у сільській тиші та послухати історії.
— Її дуже цікаво слухати, — розповідає Оля. – Оповідає бабуся набагато краще, ніж пише, адже вона не має письменницького досвіду. А коли розповідає, то на різні голоси за різних дійових осіб.
До речі, у блозі Анни Бойко можна не тільки почитати, а й подивитися відеозаписи. На них також спогади і вірші, але розповідає їх сама пані Анна. Блог зробив пенсіонерку знаменитою (про неї пишуть статті, знімають сюжети та програми), але це ніяк не вплинуло на її життя. Вона, як і раніше, шиє, читає, готує, порається по господарству. Коли родичі привозять ноутбук, то сідає за нього, продивляється власний блог, перемальовує схеми вишивок, дивиться відео. Одне слово – родина інженерів.
З перших слів
«Хочу розповісти вам про свою бабусю», — так онука пані Анни Оля Супрун починає знайомити читачів блогу з дійсно непересічною українкою. Анна Бойко – одна з небагатьох, хто відкрито говорить про долю України, війну, радянську владу. А те, що на перший вірш жінку надихнули почуті по радіо рядки «Ще не вмерла Україна», говорить про неабиякий її патріотизм. Сьогодні ж поезія пані Анни пророкує Батьківщині процвітання, подолання ворогів та негараздів.
Саме вірші, а точніше невеличка самовидана збірка, стали поштовхом до створення Інтернет-блогу. Одного разу родичі вирішили зробити бабусі сюрприз – зібрали написані нею поезії, роздрукували на звичайному домашньому принтері та зшили у невеличку книжку. Кілька примірників привезли до села, навіть презентували односельцям. Це надихнуло пані Анну і спонукало до написання історії свого життя.
Коли у 2009 році вона взялася згадувати та записувати, сторінки збігали десятками. Тоді вже онука стала допомагати: слухала бабусині розповіді, вірші та друкувала їх на комп’ютері, а паралельно збирала старі родинні фото та сканувала їх. Все це і лягло в основу блого-книжки.
— Вона просто писала і писала, — розповідає Оля. — Писала про все, що пам’ятає з 1939 року.
Дивовижно, але у свої роки Анна Бойко пам’ятає всіх колишніх односельців, давно померлих родичів поіменно. За роки існування блогу чимало людей впізнали в героях розповідей своїх близьких та сусідів, а серед коментарів постійно з’являється багато слів подяки.
Пані Анна пише «без прикрас» про польське, німецьке, а далі радянське панування. Про те, якими люди бувають жорстокими. Про важку хворобу, що підкорила фізично, та не зламала дух. Про любов, дитячі пустощі на згарищі війни та складну родинну історію, в якій кожен вгадає себе.
Руки, що не мають спочинку
Змалку бабуся Ганя, як її називають близькі, була вимушена поратися по господарству, щоб допомогти матері, яка виховувала дитину без батька. Ще до школи не ходила, а вже готувала обід та вечерю, а зовсім маленькою пасла корів. Сьогодні ж у хаті пенсіонерки кожен кут вистелений роботою її рук: там – килим, там – серветки, там – рушники, простирадла, «доріжки».
Власноруч вишивала портрет Тараса Шевченка, готувала сорочки для дітей та онуків, а коли не вистачало грошей на життя та навчання синів, в’язала найрізноманітніші речі та продавала їх охочим. Навіть у сусідньому селі, напевно, не було жодної родини, де б не носили чи то светра, чи то безрукавки від бабусі Гані.
— Уся наша немала родина має вишиванки, — говорить Оля. — У кожного їх по 4-5 штук, а може і більше. І завдяки невтомній праці нашої бабусі їхня кількість щороку збільшується.
Звичайно, щоб пані Анна встигала по господарству, на допомогу приходить чоловік Михайло. Близькі згадують, що в молодості він був великим ревнивцем, а з роками стає все більш сентиментальним, доглядає дружину, навіть плаче, слухаючи її вірші. Натомість, пані Анна не полишає почуття гумору. На запитання про те, як справи, може відповісти, що збираються з дідом на заробітки аби купити собі електричну машину.
Близькі знають, що і збірка віршів, і мрії про публікацію розповідей не заради слави. Все це задля того, щоб спогади про десятки людей, історія цілого регіону, що переходив з рук у руки, та унікальний український колорит не зникли з лиця землі. Щоб блог читала молодь і дізнавалася про минуле з перших вуст. Щоб колишні односельці знаходили одне одного, незважаючи на кілометри та роки. Щоб нове покоління родини Бойко знало своє коріння.
Бабусині рецепти
Домашній макарон (лапша)
Для домашньої лапші замішуємо тісто з борошна та яєць. Чим більше яєць, тим краще, і трішки води. Тісто тоненько розкачуємо і чекаємо, щоб трішки присохло, пильнуємо, аби не пересохло, бо буде лупитись (ламатись). Далі ріжемо тоненькими шнурочками. Коротка лапша добре підійде до зупки (супу) з грибочками.
Трояндове варення
Для варення потрібні пелюстки. Від них слід відрізати білі кінчики (вони гіркі) і залишити тільки рожеву пелюстку. Далі перетерти в макітрі, перемолоти на м`ясорубці або вручну, бо після м`ясорубки рожа (троянда) стає дуже темна. Далі додаємо лимонної кислоти та цукру. Кладемо в баночку і – в холодильник.
ДОВІДКА
Історію життя Анни Бойко можна прочитати за електронною адресою: аboykohistory.com.ua
*блог – інтернет-ресурс, де автор викладає власні матеріали, статті, твори, фото або ділиться думками з того чи іншого приводу.
