Гумі — це японська назва лоху багатоквіткового. Він належить до родини лохових, до якої окрім гумі ще входять обліпиха, а також маловідомі види лохів: вузьколистий, зонтичний та майже невідома нам — шефердія срібляста. Батьківщина гумі — Центральний Китай. Звідти він потрапив до Японії. Під час Другої світової війни гумі був завезений на південь острова Сахалін, де були сприятливі кліматичні умови і він там швидко акліматизувався.
Смак як у хурми
Саме з міста Южно-Сахалінська у 1985 році я отримав 2 саджанці цієї рослини і з того часу гумі радує мене своїми плодами та щорічним урожаєм.
З розпадом Союзу посилки із саджанцями та насінням із Близького зарубіжжя вже не пропускали, цим і пояснюється той факт, що культура гумі набула дуже малого розповсюдження в Україні, хоч вологий клімат та багаті на сніг зими прийшлися йому до смаку і він тут росте краще, ніж на Сахаліні.
Гумі цінується за свої плоди. Вони приємні на смак, нагадують стиглу хурму та інжир, містять комплекс вітамінів (антоціани, пектини, дубильні речовини, хлорогенову, аскорбінову кислоти та ін.). Плоди мають лікувальні та тонізуючі властивості, допомагають при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, покращують кровообіг. У східній медицині використовуються для лікування різних хвороб. Японці вважають гумі плодом довголіття, який має омолоджувальні властивості, оскільки в його плодах є активні сполуки, які попереджають розвиток склерозу. Вживання плодів гумі в їжу цілюще впливає на організм людини, оскільки вони не забруднені пестицидами, які використовуються в садівництві при вирощуванні інших плодових культур.
Практично не хворіє
Плоди гумі значно більші за обліпихові, вони на довгих, як у вишні плодоніжках, смачні й залюбки споживаються свіжими. Весь урожай збирається із землі. Рослина не засмічує сад кореневою паростю, практично не потребує обрізання, значно довговічніша за обліпиху, легко переносить затінення і може плодоносити навіть у повному затінку, не хворіє, не пошкоджується шкідниками й не потребує витрат на захист.
Лох багатоквітковий — кущ висотою до 2 м, ширина крони сягає до 1,5 м. Листки еліптичної форми, сріблясті знизу і зелені зверху.
Кущ напрочуд гарний в усі пори року, має охайну, гармонійну форму, якої досягає сам, без жодного формуючого обрізання. Коли квітує, то стає увесь жовтий, майже як форзиція, так багато на ньому квіточок — жовто-білих зірочок. Квітучий кущ дуже запашний. Аромат тонкий, приємний, на нього злітаються бджоли та джмелі з усього саду. Але, все ж таки, напрочуд гарний гумі під час достигання ягід, які висять на довгих (30-40 мм) плодоніжках. Ягоди спочатку зелені, потім жовтіють, стають жовто-гарячими, стиглі — червоні, мов дерен із золотавими вкрапленнями, надзвичайно привабливі.
Кущ у полум’ї
Ягід так багато, що кущ, ніби в полум’ї. Перші плоди достигають в кінці червня — на початку липня, основний урожай — 5-20 липня. Ягоди не обсипаються і можуть висіти до середини серпня. Відрив завжди сухий, але для тривалого зберігання краще обривати їх разом із плодоніжками. Збирати врожай дуже легко і приємно. Насінина в плодах одна, веретеноподібна, м’яка. Ягоди циліндричні, мають вагу 1,5-2 г. Смак десертний, дуже приємний. Особливо солодкі й смачні перестиглі плоди, що росли на сонці. З дорослого куща можна зібрати до 10 кг ягід — така висока врожайність гумі.
Розмноження цього екзота своєрідне: у нього, як у смородини, добре вкорінюються присипані землею однорічні гілки, але зовсім не приживаються здерев’янілі живці. Перспективним є розмноження гумі насінням, сіянці не відрізняються від материанської форми. Проте більше 20 років я витратив на пошуки оптимального розмноження насінням. Річ у тому, що схожіть сухого насіння становить близько 10% і якщо зібрати його в липні і висіяти в листопаді в грунт сухим, схожість буде дуже низька. І тільки в одному виданні прочитав матеріал «Гумі — близький родич обліпихи», де розповідалося про розмноженні цієї культури насінням. З того часу в мене 100% схожість. А роблю я це так.
Стратифікацію насіння проводжу в два етапи: щойно зібране насіння поміщаю у вологий пісок в ящик, обмотую його (щоб пісок не пересихав) і ставлю на дворі. Постійно зволожую пісок і витримую насіння протягом п’яти місяців. Слідкую тільки, щоб пісок не пересихав, постійно зволожую його. Наприкінці березня — на початку квітня вибираю насіння з піску і висіваю в ящики з родючою землею рядочками на відстані 5-6 см, відстань між рядками також повинна бути 5-6 см.
Через 8-10 днів з’являються перші сходи. Влітку ґрунт прополюю і поливаю (за умови якщо немає дощів). Наступного року сіянці пересаджую в шкілку на відстані 15-25 см.
Дворічні сіянці мають достатню кореневу систему, їх можна висаджувати рано навесні на постійне місце. Висаджують кущі на відстані 1,5-2 м один від одного. Для кращого запилення бажано висаджувати 2-3 рослини.
На 4-й рік після висаджування гумі дає перші плоди. Щороку їх кількість зростає. Формують гумі у вигляді куща, обмежуючись санітарним обрізуванням.
З 7-8-річного віку проводять часткове омолодження кущів, вирізаючи старі гілки.
Як бачите, у вирощуванні гумі немає нічого складного. Висадіть його у себе вдома, приділіть йому трохи часу і він обов’язково вас порадує щедрим врожаєм.
Петро ФІЛІПЧУК. м. Коломия, Івано-Франківська область.
