Творческий фронт журналистки: поэзия приравнена к штыку

И сегодня мы хотим вас познакомить с творчеством нашей юбилярши — не как журналистки, а как поэтессы.

Поэзия помогает открыть душу

20 января « прийшов Іван Предтеча, забравши свята на плечі » и явив белому свету в далеком 1953 году любознательное дитя со светлой поэтической душой, нареченное родителями Любовью. Омыли новорожденную крещенской живительной водой, которая еще не потеряла своей целительной Божественной силы, благословив на састливое житие-бытие. А тот послепраздничный день — своеобразный переход между новогодне-рождественскими развлечениями и будними заботами — повлиял на характер журналистки и поэтессы Любови Кузьменко.

— Что для меня поэзия? Поэзия – это возможность постичь внутреннее наполнение, почувствовать Вселенную в себе, обольстить эмоциями, открыть собственную душу и коснуться сердца каждого. Я стараюсь по-новому обыграть слово, согреть его в своей душе, найти для него свои вариации, — делится размышлениями поэтесса.

Удивительно глубоко и нежно характеризует творческую личность ее стихотворение «Муза»:

Моя любов ти і моя печаль,
Сумління муки і відваги сила,
Моя ти щедра пастораль,
Душі моєї горлиця зваблива.

То ти світанком мариш у вікні,
То заколисана в гаю вітрами,
Приходиш ти до мене уві сні
І таємничі відчиняєш брами.

І знову лабіринтами ведеш
Хореїв, ямбів, анапестів,
Де скромний вірш мій піднесеш
До рівня сили, правди й честі!

Пение — еще одно из многих увлечений Любови Кузьменко.

«Люблю петь – это у меня от родителей. Они тоже, работая, пели. Кроме того, вся семья собиралась вечером и вместе пели. Почему-то очень запали в душу вишневые вечера — когда цвели вишни. Колыбельной для моих внуков стала песня « Місяць на небі ». И сейчас просят колыбельную, и я пою. Пою, когда «творю» на кухне или занимаюсь уборкой. Пение, мне кажется, возвышает дух и душу», — рассказывает поэтесса.

О воинах мира и их бессмертном подвиге

Кроме сборника лирики, увидела свет книга Любови Кузьменко об истории газеты «Вісті Кодимщини» и ее создателях «Рядки, перелиті в життя». В этом издании автор прошла путь от простого журналиста до главного редактора.

В прошлом году благодаря многочисленным меценатам (книгоиздательство сегодня — большое удовольствие) Любовь Кузьменко выпустила антологию «І разом з ними йшла весна ». В ней собраны рассказы о ветеранах Второй мировой войны, воспоминания родных о своих победоносных родителях и дедах.

Этот бессмертный подвиг украинских воинов света ХХ века восходит к бурному настоящему, когда враг со зловещим оскалом разоряет нашу землю.

На это балтская поэтесса отзывается словами веры и надежды:

Схилилась додолу калина,
Тополі стоять у журбі.
То рідна моя Україна
Стоїть на звитяжній прощі.

Стоїть вона гордо і сміло —
Чоло у терновім вінку.
А сотні Небесної сила
Її окриляє стезю.

За волю, за щастя, за долю
Стоїть Україна моя,
Гостомель, Чернігів і Буча –
Це все українська земля!

Це наш Мелітополь і Харків,
Херсон, Миколаїв, Мощун,
Ірпінь, Волноваха, Охтирка —
Від Сяну до Дону наш сум.

Легенди і біль Азовсталі
Зійдуть на скрижалі віків,
Як правду і волю кували,
Як гнали із хати катів.

Схилилась додолу калина,
Тополі стоять у журбі.
Та вірю, моя Україна
Розправить ще плечі свої!

Як Фенікс із попелу встане,
Розтерзаний біль відболить,
І сонце над нами засяє,
І радістю вік задзвенить!

***

Святий Миколаю,
Тебе я благаю:
Дай хлопцям з окопів
Віка на сто років.
А хлопцям, що в небі, —
Усе по потребі.

Хто вийшов у море,
Хай ворога зборе.
Постав на кордоні
Святих в охороні.

Дай радість дитині
У кожній родині:
Щоб мама і тато
Вернулись до хати.

Святий Миколаю,
Тебе я благаю
В цю грізну годину
Врятуй Україну!

Хай прийде світанок
До Краю на ганок.
А з ним Перемога
За захистом Бога.

Святий Миколаю,
Тебе я благаю:
З святого причастя
Дай миру і щастя.

Юрий Федорчук