Самое популярное
Леонова Наталья Семеновна: «Вышиваю и пишу стихи»
Проголосовать можно будет через 15 сек.

Леонова Наталья Семеновна: «Вышиваю и пишу стихи»

01 нояб. 2017 12:03 | №150 0 758 0

Мне 50 лет и я уже 5 лет на пенсии.  Живу в Одессе. По специальности – медработник, но на протяжении 17 лет служила в Вооруженных Силах Украины.

Сейчас занимаюсь домашним хозяйством, но скучать не приходится. Каждый новый день приносит новые идеи. Рождается новая песня или новая садовая дорожка. Очень люблю вышивать, хотя зрение временами подводит. Еще я пишу стихи.

Невозможно удержаться, чтобы не описать, не передать словами ту красоту природы, которая нас окружает, краски закатов и рассветов, запах весны и осени... Смотришь на цветочек, а видишь глубину его души и начинаешь писать, писать... Ведь искусство это то, что человек пережил внутри себя.

УКРАЇНСЬКА  РІДНА  МОВА

Українська рідна мова

Це картинка кольорова

Наче квіти у букеті,

Наче стрічки у косі.

Де ще є така чудова?

Ти – мов подорож казкова

У безкрайнє житнє поле

Рано – вранці по росі.

Пахнеш чебрецем прим’ятим.

Срібним дощиком поллята

Ти – дитинства рідна хата

Й запашний хліб на столі.

Стиглі кетяги калини,

Сонце – сонях біля тину,

Чорнобривці, матіола…

Святе місце на Землі.

Українська рідна мова

Наче пісня колискова,

Материнська ніжна ласка

Та тепло долонь її.

І барвінком ти увита,

І любистком ти умита,

Зореніч, коли до ранку

Не стихають солов’ї.           
 

РАНОК   УКРАЇНИ

Синє небо, цвіт калини –

Ясний ранок України.

Вмитий росами, грайливий

Сяє сонця промінець.

І настояний на м’яті,

В Україні, зелен – хаті

Чеше трав шовкові коси

Кучерявий вітерець…

Синє небо, сміх дитини –

Ясний ранок України!

Де цілюща, кришталева

У криниченьці вода.

Соловейка пісня лине

З зелен – саду України,

І світанку усміхнеться

Мати, зовсім молода.
 

САМОТНЯ

У долині біля ставу

росла одиноко

берізонька кучерява.

Скільки не кинь оком

ні одного деревцяти

навкруги немає,

та й ця в журбі

 похилилась,

неначе дрімає.

Березовий прутик

додолу схилився –

колихався вітром

та й і надломився.

Стогне бідна

 берізонька,

плаче та зітхає,

дрібною сльозою

рану омиває.

Пече, болить рана,

але хто те знає?

Коли поряд

зовсім – зовсім

нікого немає.
 

***

Пісні колискові

І трави шовкові

Не забувай, не забувай, не забувай.

Як мати дитину –

Свою Україну

Оберігай, оберігай, оберігай.

Стежку до річки

І смаку порічки

не забувай, не забувай, не забувай.

Як мати єдина

твоя Україна

оберігай її, оберігай!

І Крим, і Карпати,

І мамину хату

Не забувай, не забувай, не забувай.

Велику родину

Свою Україну

Оберігай, оберігай, оберігай!

Ключ журавлиний

І пух тополиний

Не забувай, не забувай, не забувай.

Як мати єдина

Твоя Україна -

Оберігай її, оберігай!
 

ГОЛОС ЗЕМЛІ

Я хочу сказати,

Як жінка, як мати:

Солдате, солдате –

Говорить ЗЕМЛЯ!

Поки ти на варті

То буде на карті,

То буде на карті

Вкраїна твоя.

Не хочу зазнати

Я жодної втрати

Солдате, солдате,

То мовить ЗЕМЛЯ!

Як дужі долоні –

Не буде в полоні,

Не буде в полоні

Вкраїна твоя.

Не можу бажати

Найкращої плати,

Солдате, солдате –

Говорить ЗЕМЛЯ!

Поки  ти в дозорі,

Всі ріки прозорі

І вільною буде

Вкраїна твоя.

Я хочу сказати

Від сина солдата:

Послухай- но мати,

Говорить ЗЕМЛЯ!

За ночі безсонні,

За сльози солоні

У вдячнім поклоні

Вкраїна твоя.

Повік не здолати

Вас, наші солдати,

Солдати, солдати

В вас віра моя.

Вам небом блакитним

І колосом житнім,

Ще й сміхом дитячим

Віддячить ЗЕМЛЯ!
 

ЯК ЗГАДАЮ ПРО ТЕБЕ

Як згадаю про тебе –

Наче гляну у небо,

Наче в очі блакитні

Та ясні зазирну.

Небо, небо безкрає –

Як про тебе згадаю,

Та чомусь на вустах

Гіркий смак полину.

Я забуду про долю –

Як пройдуся по полю,

Зачаровано гляну

У його далину.

Поле, поле безкрає

В росах трави купає,-

Та чомусь на вустах

Знову смак полину.

Як про тебе згадаю,

Навіть ніч не сховає –

Очі сині, мов небо,

Скронь твоїх сивину…

Рік за роком минає,

І чия то вина є,

Та чомусь на вустах

Гіркий смак полину.

КВІТКА ПОЛЬОВА

З ранковим сонечком прокинулась

Чарівна квітка польова,

Росою ніжною умилася,-

Заколихалася трава.

Щебече жайворонок пісеньку,

Легенький  віє вітерець,

їй би до неба знятись , високо

та не пускає корінець.

На синє небо задивилася,

В думках хмаринку обійма,

Стоїть на місці, мов стомилася,-

Невже застане тут зима?

Все ще лунає, манить пісенька,

Подув сильніше вітерець

Їй би до хмар піднятись високо,

Та не пускає корінець.

Жаль, волі  лету не судилося,

Чарівника ніде нема.

Зів’яла квітка, похилилася,

А поле вкрила вже пітьма.

Затихла, відлунала пісенька,

Помчав за обрій вітерець.

До хмар їй не дістати – високо,

Та й не пускає корінець.


Голосуйте за участников конкурса «А ну-ка, бабушки! А ну-ка, дедушки! (ноябрь 2017)». Подробнее читайте условия конкурса здесь.

Добавить комментарий

Добавить комментарий

Соблюдайте правила комментирования. При несоблюдении, Вы можете быть забанены.

Если Вам надоело каждый раз вводить капчу – потратьте один раз две минуты и станьте полноправным участником соцсети "На пенсии", а главное комментируйте, без всякой капчи, сколько хотите.

Loading...
Загрузка